і водила мене у поля, край села. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка І зелені луги, с
Мама. Комусь я посміхнусь зранку, А в комусь я помилюсь аж до рани. Мама! ти чуєш йому прикро? Він каже йому сумно, А я до нього звикла.